iskra

Шановний Діду Морозе!

Я дуже давно нічого у тебе не просила. (По правді кажучи, я взагалі не пам’ятаю, чи я колись щось у тебе просила, але так чи інакше ти ніколи не приносив мені те, чого я хотіла. Пам’ятаю, верхом твоєї нелогічності був набір акварельних фарб «Нева» - гарнюща блакитна коробка з 12-ма блискучими маленькими тубами, а у тубах – невимовної краси кольори, такі чисті і насичені, яких я ніколи до того не бачила. І ще до фарб додавалися пензлі з натурального хутра (не знаю кого обскубали на ці пензлі, але були вони м’якенькі і лагідні). Не те щоб цей подарунок мені не сподобався, не подумай, але ж я вже тоді не любила малювати, і все на що згодився цей подарунок – помилуватися (десь раз на місяць) насиченістю і чистотою фарб, видавлюючи по краплинці на білосніжний папір. Аж поки вони не засохли і не перестали видавлюватись. Одну мою мрію ти, правда, таки здійснив, але запізно, на жаль: я й справді отримала від тебе жаданого велосипеда – коли мені виповнилося 16 років і їздити на ньому просто не було коли, куди і з ким, та вже не дуже й хотілося, якщо чесно.)

Я сподіваюсь, що заслужила бодай на один дійсно бажаний подарунок. Я дуже старалась добре поводитись, бути чемною з оточуючими, сумлінно виконувала свої службові обов’язки і старанно прибирала нашу 3-кімнатну квартиру по суботах.

~~Шановний~~ Дорогий Діду Морозе!

Я дуже прошу тебе – подаруй мені Львів! Ні-ні, не потрібне мені крісло мера – я не збираюсь так високо лізти! Подаруй мені подорож – бодай коротеньку, на 2 дні, - я ж бо ніколи не була у Львові! Я не прошу у тебе неможливого – не прошу відпустку на Канарах, тижня у Парижі чи уїк-енду у Венеції, я прошу два дні у Львові, всього на два дні – подаруй мені шматочок казки.

Будь ласка.

Якщо ти є.

Якщо ти справді все бачиш і чуєш.

Юля
32 роки