День 148

[iskra]

Ми сьогодні були на лицарському турнірі! Правду кажучи, ми чекали дещо іншого, але і це нам теж дуже сподобалось. Те, що ми бачили - це було щось на зразок спортивних змагань між кінними загонами. Ведуча неодноразово наголосила, що турнір проводиться за правилами, що застосовуються для подібних турнірів по всій Європі, але у нас такий захід, з її ж слів, проводився уперше. Перемогла команда українських козаків, що, власне, цілком логічно: вони ж-бо професійні кінні каскадери, на відміну від решти учасників. А яке класне шоу вони забабахали наприкінці, поки судді підраховували бали - просто супер! Але найдивовижнішим було те, що у складі української команди була дівчина! Наталка - красуня і молодець!






Підслухала трошки інтерв'ю, яке брало у Наталки місцеве телебачення (на жаль, не знаю, який канал), і вам трохи перекажу:

- Наталко, а як так сталося, що Ви стали каскадеркою? Ви мріяли про це з дитинства?
- Ні, просто я з дитинства любила коней, і дуже хотіла їздити верхи, але і думки не мала про каскадерство. Але якось так сталося, що я вже 10 років на конях, і це стало моєю роботою.
- Скажіть, чи є у Вас якісь родинні стосунки з іншими членами команди? Ну, можливо, хтось з них Ваш батько, чи брат, чи чоловік?
- Ні (сміється), хіба що один з них - мій кум, хрещений мого сина.
- О, то у Вас є син?
- Так, три з половиною роки.
- І як же ви поєднуєте материнство з кінним спортом? Ви і вагітною їздили?
- Так, до 9-го місяця їздила верхи, а в останній місяць перед пологами вже, звісно, на коня не сідала, але щодня приходила на стайню, виводила коня. А на четвертому місяці ще й брала участь у турнірі!
- А коли Ви сіли знову на коня після пологів?
- Через 3 місяці.
- Через 3 місяці? І не важко вам було розлучались з синочком?
- А я з ним ніколи не розлучаюсь (сміється), він завжди зі мною.
- А сам на коня вже сідав?
- Звісно! Біжить поперед мене, "ні - кричить - мамо, я буду першим!"
- А сьогодні він тут був?
- І був, і є - он там, разом з чоловіком (показує).
- А Ваш чоловік має якесь відношення до кінного спорту?
- Ні, жодного.
- А як він сприймає те, що ви - спортсменка, каскадерка? Не заперечує?
- Зовсім ні, він мене завжди підтримує...

(на цьому місці знімальній групі закортіло поспілкуватись з Наталчиним чоловіком, а ми собі вже пішли на вихід)

А тепер я покажу вам мою улюблену команду – шведських лицарів! Вони чарівні, завзяті, артистичні і дуже дружні. Зайняли третє місце, але насправді гідні буди другого, просто так вже лягла карта. Але серед непрофесійних команд вони були найкращі, це факт!

Я взяла коротеньке інтерв’ю у «тренера» шведських лицарів, Норманського лицаря Альфа Кьєльстрома. Оскільки ніхто його у мене не викупив, публікую тут, абсолютно безкоштовно:
 

- Скажіть, а ви і ваші хлопці – теж спортсмени?
- Ні (сміється), ми не професіонали, це просто наше хобі.
- Тобто, всі члени команди мають якісь іншу роботу, не пов’язану з кінним спортом?
- Саме так! А ось таким чином (вказує на майдан) ми проводимо свої відпустки. Для нас такі заходи - це вид літнього відпочинку. Переважно ми беремо участь у змаганнях у Швеції та Норвегії, але інколи виїжджаємо і до інших країн, до вас ось вибрались (сміється).
- Але ж українська команда – це справжні професіонали!
- Так, я знаю! Ми вже зустрічалися з ними раніше, так само як з італійцями.
- До речі, як щодо італійців, вони теж любителі?
- Так! Вони такі самі ентузіасти, як і ми.
- Тобто, для вас не стала несподіванкою перемога українського загону?
- Аж ніяк! Але то пусте, ми просто отримуємо від цього колосальне задоволення!

(Бесіда та переклад з англійської мої)

А це я з моїм героєм – шведським лицарем Германом (ну і ще трошки Герман окремо від мене):



А ще я там їла справжній козацький куліш – смачнючий!!! І пила справжній бочковий квас – теж смачнючий. Одним словом, чудовий-пречудовий сьогодні видався день :-)